30 січня — особливий день для кожного, хто хоч раз мріяв про метро під свинарником або бився з бугаєм Петькою. Саме в цей день народився «добрий ангел» нашої літератури — Всеволод Нестайко. Його «Тореадори з Васюківки» стали справжнім дитячим бестселером, який не втрачає актуальності навіть у епоху TikTok, бо щирість і справжня дружба не мають терміну придатності.
Всеволод Зіновійович прожив насичене життя довжиною у 84 роки, народившись у Бердичеві в 1930-му. Його доля не була простою: батько, колишній січовий стрілець, загинув у таборах, а дитинство майбутнього письменника обпалила війна. Можливо, саме тому Нестайко так відчайдушно хотів повернути дітям радість, створюючи світи, сповнені світла та гумору. Він працював у редакціях відомих журналів та видавництв, але головною справою його життя стало створення «сонячної» літератури. Класик сучасності помер у 2014 році, залишивши нам у спадок десятки книг, серед яких пригоди Яви та Павлуші займають почесне перше місце.
***
Дружба! Велике це слово — дружба! Може, найбільше з усіх слів людських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають…
***
Той, хто дбає тільки про власну шкуру і свою кишеню, не вартий доброго слова.
***
Ото дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона тобі стає приємною. I навпаки, той, кому ти заподіяв щось зле, неприємний тобі.
***
Ото вже справді – у кого доля, а в мене дуля. Одна буквочка, а скільки в ній глуму, скільки сорому і ганьби.
***
Лише тепер я збагнув одну істину – чим страшна хвороба! Не тим, що десь щось болить! Ні! Найстрашніша хвороба безсиллям, бездіяльністю, нерухомістю.
***
…веселi, дотепнi люди — дуже, по-моєму, потрiбнi для життя, потрiбнiшi за серйозних, поважних i суворих. Бо серйознi й поважнi тiльки наказують та покрикують. А якийсь жартун скаже дотепне слово, i одразу легше працювати людям, i робота спориться, коли серед людей веселий чоловiк. А коли начальник веселий i вмiє жартувати, то взагалi чудово”.
***
Як же то приємно замість стелі бачити над головою бездонно-голубе небо і дихати свіжим вітром, що лоскоче тобі шкіру ніжним дотиком, і чути, як привітно шепоче листя на деревах, і відчувати під ногами пружну землю, і чепуляти вулицею без усякої навіть мети, і усміхатися без причини, просто тому, що світить сонце, що муркоче на призьбі кіт, що рохкає у калюжі свиня – що життя прекрасне!..
***
Свята це справа — дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття у світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється…
***
Мабуть, немає нічого важчого, як не спати, коли хочеться спати. І, мабуть, немає довше хвилин, ніж оті хвилини напівсонного чекання в темряві.
***
Е, синку, молоді можуть вмерти, а старі мусять вмерти… Так уже заведено.
***
…справжній поет тим і відрізняється від графомана, що вміє долати творчі труднощі.
***
Як добре живеться на світі, коли знайдено вихід із безвихідного становища!
***
От я зараз піду, прямо скажу йому, що він талант, i… дам у вухо. Щоб не задавався. Для талантів головне – це не задаватися, їм обов’язково треба час від часу давати у вухо.
***
веселi, дотепнi люди — дуже, по-моєму, потрiбнi для життя, потрiбнiшi за серйозних, поважних i суворих. Бо серйознi й поважнi тiльки наказують та покрикують. А якийсь жартун скаже дотепне слово, i одразу легше працювати людям, i робота спориться, коли серед людей веселий чоловiк. А коли начальник веселий i вмiє жартувати, то взагалi чудово.
***
Гарне мiсто Київ! Гарнiше вiд Пирятина, вiд Крижополя, вiд Жмеринки — вiд усiх мiст, якi я бачив. Столиця!
***
Щоб я вам ото при всьому селi цiлувався на сценi з якоюсь Ганькою Гребенючкою!.. Я краще з коровою поцiлуюсь!..
***
Книшиха вважалася дуже хворою. Хвороба в неї була невигойна i дуже таємнича. Вона пошепки розповiдала про неї бабам, закочуючи пiд лоба очi i приговорюючи: “Ох, яка ж я больнонька, яка больнонька!”
Проте ця невигойна хвороба не заважала їй щодня тягати на базар важеннi кошики, а на свята випивати пляшку “денатурчику”. “Денатурчик” – так пестливо називали Книшi страшний синiй спирт-денатурат, на пляшцi якого намальовано череп з кiстками i написано: “Пити не можна. Отрута”.
***
Стьопу ми не любили. Він щодня чистив зуби, робив зарядку і взагалі був свиня.
***
Ти як, понімаєте, з батьком розмовляєш? Ой, гляди, візьму ременяку!
— Ну й беріть. Тільки в нас у країні не б’ють дітей. Це в усіх газетах написано. Дітей б’ють тільки імперіалісти…
***
Велика штука – футбол. По-моєму, футбол міг би навіть бути лікувальним заходом. Наприклад, для лікування нервовохворих. Та й від усіляких неприємностей і від поганого настрою футбол дуже помагає.
***
Не можна, ще не знаючи нічого, опаплюжувати те, у що люди віками вірили.
***
Радість, не поділена з другом, – це не радість, навіть не пів радості, а якась поганська четвертушка, мізерія якась.
***
Та хай вона горить синім полум’ям, та горілка! Щоб я її пив! Вони думають, що я не пробував! Ми з Явою якось попробували. Аякже! Бр-р! Тьху! Риб’ячий жир і то смачніший. Чесно кажучи, по-моєму, дорослим вона теж не до смаку (як вони кривляться, коли п’ють!). Просто ті дорослі – такі самі, як діти: їм незручно один перед одним, вони хочуть показати, що вони дорослі, ну i…
***
…замість бою биків у нас вийшов бій дураків.
Кажуть, що дитячі книги пишуться лише для малечі, але Нестайко — яскраве спростування цього міфу. Його тексти — це терапія для дорослих, спосіб нагадати собі, що всередині кожного з нас досі живе той самий бешкетник, готовий до пригод. Читаючи ці рядки, ви не просто згадуєте сюжет, а повертаєтеся у час, коли сонце світило яскравіше, а кавуни з чужого городу були найсмачнішими у світі.
Не пропускайте найважливіше
Приєднуйтесь, щоб бути в курсі новин Чернівців, дивитися фото, відео та читати ексклюзиви — Telegram / Facebook / Google News
