Як 22 партизанські загони тримали Буковину в 1941–1944 роках: історія, якої мало хто знає

22 вересня Україна відзначає День партизанської слави, встановлений указом Президента у 2001 році на честь учасників партизанського руху Другої світової війни. У роки окупації Буковина була частиною румунської зони, і її партизанська історія мало нагадує картинки з кіно: тут не було великих «партизанських республік», зате діяли маленькі, наполегливі групи, які вибивали з колії ешелони і тримали в напрузі весь окупаційний апарат.

22 загони, групи та диверсійні з’єднання

Про це повідомляє Державний архів Чернівецької області: за період з 1941 по 1944 рік на території Північної Буковини діяло 22 партизанські загони, групи та великі диверсійні з’єднання. Умови там були непрості. Окупаційна влада контролювала села, ліси патрулювали, а Карпати, здавалося б, ідеальне місце для сховку, легко перетворювалися на пастку: зима у горах вбиває не менше влучно за кулі. Тим вартіснішим був кожен місяць роботи цих загонів.

З’єднання Шукаєва: 21 підірваний ешелон за один шлях

Найгучнішою сторінкою цих років став похід великого партизанського з’єднання Михайла Шукаєва. Про його шлях повідомляє «Енциклопедія історії України»: загони Шукаєва пройшли з боями через Тернопільську, Станіславську та Чернівецьку області й вийшли на Дрогобиччину. За цей шлях з’єднання підірвало 21 ворожий ешелон. Двадцять один поїзд з живою силою, технікою й боєприпасами, які так і не дісталися фронту.

Цифра говорить сама за себе: одна диверсійна операція біля колії зупиняла рух на добу і більше, ламала графіки постачання, змушувала противника тягти охорону з фронту назад, у тил. Саме тому залізниця була головною мішенню партизан усій Європі, і саме тому буковинські диверсанти залишилися в історії.

Чому це свято має адресу й на Буковині

День партизанської слави не чужий нашому краю. У лісах над Прутом і Черемошем, у селах, які пережили дві окупації, ця історія досі жива в родинних розповідях. І коли сьогодні в Україні знову говорять про рух опору, згадка про тих, хто виборював свободу у підпіллі вісімдесят років тому, звучить не як риторика, а як спадок.